В 1990 році було вперше проведено стентування кишечника при пухлинній кишковій непрохідності. З 1994 року ця процедура стала розглядатися як «місток до операції», тобто як підготовчий етап до видалення пухлини. Відновлення прохідності кишечника за допомогою стентування суттєво знижує ризики майбутнього хірургічного втручання.
Стентування товстої кишки – це малоінвазивна процедура, що виконується при кишковій непрохідності, спричиненій у тому числі пухлинною обструкцією.
Кишковий стент – це коротка металева сітчаста трубка. Його встановлюють у заблоковану ділянку товстої кишки, і стент збільшує її просвіт і не дозволяє йому закритися, тим самим забезпечуючі вільне проходження калових мас.
У боротьбі з раком кишечника стентування використовують як підготовчий етап перед радикальною операцією або на пізніх стадіях розвитку пухлини, коли радикальне втручання вже неможливе.
Показання для стентування при раку кишечника
- при гострій пухлинній обструкції для тимчасового відновлення кишкової прохідності – коли стан пацієнта дозволяє зробити радикальне втручання, уражена ділянка кишки видаляється разом із стентом;
- при неоперабельних пухлинах – для відновлення прохідності кишечнка на постійній основі;
- при норицях – патології у вигляді отворів, що з'єднують між собою частини кишки або кишку з іншим порожнистим органом (наприклад, сечовим міхуром) - стент дозволяє закрити норицевий хід.
Протипоказання для стентування кишечника
Протипоказань для стентування кишок досить мало. Єдиним абсолютним є гостра перфорація – поява у стінці кишки наскрізного отвору. Гостра перфорація сама по собі небезпечна для життя, тому в цьому випадку необхідне проведення екстреної хірургічної операції.
Існує кілька відносних протипоказань. Це стани, які ускладнюють встановлення стента з технічної точки зору та підвищують ризик виникнення ускладнень. На цій підставі до відносних протипоказань для стентування кишечника відносять перитоніт, масивні кровотечі, а також випадки, коли
- стеноз за рахунок дивертикула – весокий ризик перфорації
- прийом бевацизумабу (авастину) – високий ризик перфорації.
Підготовка до стентування кишечника
За кілька годин до процедури пацієнту не можна вживати їжі та пити, а безпосередньо перед стентуванням пацієнту ставиться очисна клізма.
Як проводиться стентування кишечника
Стентування проводиться з допомогою колоноскопа та рентгеноскопічного контролю. В стані медикаментозного сну через задній прохід вводиться колоноскоп – довгий тонкий шланг із підсвічуванням та камерою. Колоноскоп просувають до заблокованої пухлиною ділянки. За допомогою спеціального провідника встановлюється стент, який після встановлення розправляється всередині кишки та розширює її просвіт. За допомогою рентгеноскопії контролюється правильність положення колоноскопа та стенту, підтверджується відновлення прохідності кишечника. Після встановлення стента провідник та колоноскоп виймаються.
Процедура триватиме близько години. Пацієнту рекомендується на ніч залишитися в стаціонарі.
Реабілітація після стентування кишечника
Протягом 1-2 днів після стентування кишечника слід уникати будь-яких фізичних навантажень та дотримуватися дієти з низьким вмістом клітковини протягом деякого часу.
Спочатку після установки стента можуть спостерігатися болі в животі і прямій кишці, неприємні відчуття, виділення крові з прямої кишки. Як правило, переважна більшість цих симптомів виражена досить слабко і проходить за перші два дні.
Можливі ускладнення після стентування кишечника
Незважаючі на те, що стентування кишечника – це малоінвазивна та безпечна процедура, у деяких випадках все ж таки можуть виникати ускладнення:
- перфорація – це найнебезпечніше з можливих ускладнень, що може з'явитися під час процедури або через деякий час. 2/3 пацієнтів з перфорацією потребують екстреної операції;
- непрохідність стенту – якщо пухлина продовжує рости і знову блокує кишку, проростаючи крізь стінку стента. Такий розвиток подій потребує повторного стентування;
- міграція (зміщення) стенту – в більшості випадків стент можна перевстановити;
- тенезми (болючі позиви на дефекацію), нетримання калу при низькому розташуванні стенту в ділянці заднього проходу.
Іноді після стентування кишкова непрохідність зберігається. Однак зазвичай це пов'язано з наявністю інших заблокованих пухлиною ділянок, або з недостатньою довжиною стента і вирішується повторною процедурою.
Впровадження в практику стентування товстої кишки призвело до меншої кількості ускладнень, порівняно з хірургічним втручанням, та зниження тривалості перебування в лікарні.
